Школа

Автор тексту Малашняк Святослава Федорівна

Школа – святиня і надія народу.
Вона його духовна колиска.
Чим більше піклування про свою
колиску виявляє народ, тим
яскравіше його майбутнє.
В. Сухомлинський

Конопницька школа (в недалекому минулому початкова, тепер – загальноосвітня  школа І ступеня) є однією з найстаріших шкіл району за часом заснування. Сьогодні Конопницька школа є опорною серед 10 шкіл І ступеня Пустомитівщини з питань організації навчально-виховного процесу та внутрішкільного керівництва у малочисельній школі.

Школа має свою емблему: усміхнене сонечко щоранку зустрічає учнів своїм лагідним поглядом, ніби нагадує, що наша школа – це:

“Школа радості для дітей.
Школа творчості для вчителів.
Школа спокою для батьків і громадськості”

Урочистим гімном учнів Конопницької школи стала пісня «Рідна школа» на слова Анатолія Матвійчука, музику до якої уклала вчитель школи Марія Панахид:

День осінній, день святковий
Тепле літо догора.
І зібралась біля школи
Галаслива дітвора.
Приспів: Рідна школо, мила школо,
Нас веди за кроком крок.
Не забудемо ніколи
Неповторний твій урок.
Мудрий вчитель гляне в очі,
Імена запам’ята.
Терпеливо і охоче
Поведе нас крізь літа.
Приспів.
Все, що маєм, все, що знаєм,
Понесем у майбуття,
Щоб у нашім ріднім краї
Квітло радісне життя.
Приспів.

1 вересня 1914 року почалося життя Конопницької школи. Громада присілку с. Зимна Вода з метою розбудови населеного пункту і створення повноцінного, окремого від Зимної Води села, вирішила відкрити школу. З цією метою (зі згоди та підтримки крайової влади) громада придбала будинок польської письменниці Марії Конопницької. Ця добротна цегляна будівля, вкрита дахівкою, оточена садом і квітами, була розташована біля траси, яка вела на захід до Перемишля (Польща) і на схід – до Львова. З часом школа стала центром села, яке отримало назву Конопниця.

Фактично Конопниця як село почало своє існування із відкриттям школи на цих землях. Школа мала статус народної однокласової. Навчання велось польською мовою, бо переважна більшість жителів села були поляками, українців – кілька родин. Громада села опікувалась всіма видатками на утримання школи, влада ж оплачувала працю вчителя. Першим навчав дітей у школі молодий вчитель Лаба Войтек, пізніше – пані Беднарська. Приміщення школи було розділено на дві половини: права половина – класна кімната з окремим входом; ліва половина – житлові кімнати і кухня – помешкання вчителя, яке також мало окремі два входи. Про початок навчальних занять у школі щоранку сповіщав дзвін, прикріплений на фронтоні будинку.

Докорінно змінився статус школи з початком Другої світової війни, коли 1 вересня 1939 року Німеччина віроломно напала на Польщу. Зразу ж у вересні радянські війська перейшли кордон і зайняли наші землі, до цього часу підвладні Польщі. Почався новий етап в житті села і, відповідно, у житті школи. За одну ніч більшість заможних польських родин було вивезено у Сибір, вчителя теж. Так свідчила уродженка села Катерина Кравець, полька за походженням, яку не вивезли, бо була заміжня за українцем Кугаєвичем Дмитром. Під час війни навчання у школі не проводились. Приміщення використовувалось німцями як майстерня для ремонту військової техніки.
Після закінчення другої світової війни почався радянський період у житті школи. Навчання відновилось і велось уже українською мовою, бо жителями села стали етнічні українці, яких переселили сюди примусово в період з 1940 року по 1946 рік з сіл Яворівщини, що потрапили в зону новоутвореного військового полігону. Ще частина українців була переселена з українських земель, які відійшли до Польщі. Поляків у селі не залишилося (крім сім’ї Сухан), бо ті, що пережили війну у селі, виїхали у Польщу при відступі німців і просуванні фронту на захід.

У післявоєнні роки вчителями школи, яка вже називалась Конопницька початкова школа Брюховицького району, працювали Пацанівська І.Е., Ковальська П.К., пізніше Вербенець М.А. Нелегкими були ці шкільні роки, бо в одному класі навчались діти різного віку (від 7 до 15 років). Було організовано чотири класи, з першого по четвертий, але навчались вони у двох класах-комплектах: перший клас з третім, а другий з четвертим. Навчалось у школі 53 учні (із Книги обліку учнів за 1949р.), також були діти і з інших сіл (Суховолі, Бартатова). Шкільний будинок розділили між школою і новоутвореним сільським клубом, який зайняв колишнє приміщення класу. Шкільні класи розмістили в двох житлових кімнатах вчителя, а учительська кімната розмістилась в колишній кухні. Керівником школи, завідувачем, була Пацанівська Ірина Едуардівна.

Радянська влада повністю підпорядкувала навчально-виховний процес у школі комуністичній ідеології: радянська держава найкраща, комуністична партія всім керує і за все відповідає, а Ленін (засновник Радянського Союзу) наймудріший, найвеличніший. Тому всі, а учні насамперед, повинні дякувати і Леніну, і партії, і радянській державі. З цією метою у школі діяли дві ідеологічні організації: жовтенята (учні 1 і 2 класів) і піонери – з 3 класу, із своїм статутом, правилами і піснями. Жовтенята носили на грудях п’ятикутні зірочки з портретом Володі Ульянова (малого Леніна). Піонери пов’язували на шиї червоний галстук (трикутний кусок  шовку).
Із розповідей колишніх учнів відомо, що багато ідеологічних заходів у нашій школі проводилось лише «на папері» (відповідні записи про «проведену» роботу збереглись у Книзі наказів школи). Таке дозоване ігнорування вказівок тодішньої влади тривало весь радянський період життя школи.
Пацанівська І.Е. і Вербенець М.А. працювали разом до 1960 року, до виходу на пенсію Вербенець М.В. На її місце прийняли іншу вчительку Громик Анну Андріївну, бо в школі і дальше було два класи-комплекти (учнів нараховувалось в межах 30 ).

Анна Андріївна пропрацювала у школі до серпня 1965 року, після чого перевелась на посаду вчителя початкових класів у Суховільську восьмирічну школу. 13 вересня цього ж року на місце Громик А.А. була прийнята Смолинська (Скіряк) Катерина Дмитрівна. Це вперше місцева жителька почала працювати вчителем у школі свого села. Необхідно зауважити, що радянська влада проводила політику перемішування кадрів високої кваліфікації: вчителів, інженерів, лікарів відправляли працювати в іншу місцевість. Тому в с.Конопниця працювали вчителями, фельдшерами прислані з інших місцевостей спеціалісти.
Через рік, у серпні 1966 року, на пенсію вийшла вчителька школи Пацанівська І.Е. Було прийнято на роботу молоду вчительку Гілету Марію Казимирівну, яка і стала завідувачем школи. Прекрасний педагог, вимогливий керівник і добрий організатор – вона зуміла налагодити добрий зв’язок з батьками учнів. Також велику увагу Марія Казимирівна приділяла матеріальному стану школи. З її ініціативи було повністю замінено покрівлю шкільного будинку (дерев’яні балки, дахівку), пізніше викладені та заасфальтовані стежки на шкільному подвір’ї.

Реформування школи в цілому, а початкової зокрема: у 1970 році вона з чотирирічної стала трирічною – привело до скорочення однієї посади вчителя у школі. Автоматично зменшилась кількість учнів у школі, а тодішні закони про школу зобов’язували вчителя навчати одразу в трьох класах, якщо загальна кількість учнів менша 16. Тому Гілета М.К. навчає три класи – перший, другий і третій в одному класі-комплекті у дві зміни. Так триває до 1985 року, до того часу, коли кількість учнів перевищує 16, і знову постає потреба у ще одному вчителеві.

З 1 вересня 1985 року починає працювати вчителем у школі Малашняк (Копитко) Святослава Федорівна, яка народилася і навчалася у с. Конопниця. До того часу вона 15 років працювала вчителем початкових класів, вчителем географії у школі сусіднього села Суховоля.
Через два роки, у 1987 році, вперше в історії школи дітей починають навчати з шести років. Початкова школа знову стає чотирирічною.
Двоє вчителів Гілета М. і Малашняк С. створили дієвий і творчий колектив, який керувався у своїй праці девізом: «Все для школи, все для дітей». Педагоги шукають найбільш оптимальні методи та форми роботи, спрямовані на всебічне виховання своїх учнів. Це приносить свої результати. Випускники школи стають одними з кращих учнів середніх шкіл с. Рудно, с. Водяне, с. Оброшино, м. Львова та м. Городка.

З 1 вересня 1989 року завідувачем Конопницької початкової школи призначено Малашняк С.Ф. 80-ті роки – це час, коли дух вільнодумства, дух перебудови, який почав ширитися Радянським Союзом, радянською ще Україною, торкнувся і с. Конопниця, і життя її школи також. Вперше, у березні 1989 року, на свою відповідальність (радянська влада заборонила відзначати річниці Шевченка) вчителі школи спільно із завідуючою клубом Мерцало Христиною Михайлівною провели у сільському клубі для всієї громади села святковий ранок з нагоди річниці Великого Кобзаря Т.Г.Шевченка. А у травні 1990 року святково відзначили День Матері. Тодішня влада не вітала проведення таких заходів, тим більше у школі, серед дітей.

Та час стрімко наближав нашу незалежність – 24 серпня 1991 року Верховна Рада України прийняла «Акт проголошення незалежності України». Наша Батьківщина відновила свій суверенітет і свободу. Починаються переміни у політичному житті країни. Школа теж їх відчуває: вносяться зміни у навчальні плани школи, як Міністерством освіти, так і обласним управлінням: спочатку з 4 класу, пізніше – з третього, вивчається іноземна мова (в нашій школі – англійська), запроваджуються, спочатку факультативно, уроки християнської етики з 1 класу; передбачені уроки на вибір учнів та батьків (народознавство, українознавство, я і Україна). Починається активне відродження національних традицій. Школа стає українською по суті та по духу: зникає з навчальних планів початкової школи російська мова, оновлюється зміст підручників (відсутні оповідання та вірші про Леніна, революцію), перестає офіційно існувати в школі піонерська організація.
Виникає потреба у вчителях. Тому запрошуються працювати в школу Панахид (Труба) Марія Іванівна (у 1990 році) та Юсько (Труба) Світлана Михайлівна (у 1992 році). Обидві уродженки і жительки села Конопниця.

З 1992 по 1997 рр. у школі працює чотири вчителі: Гілета М.К., Панахид М.І., Юсько С.М. і Малашняк С.Ф. Хоч не великий, але дружний колектив педагогів-однодумців бере собі за гасло: «Новій школі – новий зміст». Запроваджуються нові традиції святкування державних, національних та релігійних свят не тільки з батьками та учнями, але й залучається громадськість села, організована директором Народного дому Мерцало Х.М. і вчителями школи. Зникає Новорічний ранок з дідом Морозом і Снігуронькою. Зате яке веселе і очікуване Свято Миколая. Жіночий день 8 березня школа перестає відзначати урочисто. А друга неділя травня – справжнє радісне і урочисте свято – День Матері, яке діти відзначають разом з мамами, родиною, усією громадою села.
Школа бере активну участь у святкуванні Дня Незалежності України: 24 серпня починається з подячної молитви у храмі села, панахиди на символічній могилі полеглим за волю України і продовжується урочистостями в Народному домі чи забавами на стадіоні.

У 1997 році з виходом на пенсію Гілети М.К. у школі продовжують працювати троє вчителів. Збільшується кількість учнів, і один клас-комплект розформовують на два окремі класи.

Починаючи з кінця 90-х років ХХ століття в життя школи впроваджується особистісно-орієнтоване навчання, інноваційні технології, зокрема програми «Крок за кроком» та «Лицем до дитини».

Учителі школи прагнуть іти в ногу з часом. Через те Малашняк С.Ф. як вчитель початкових класів відвідує курси Оксани Винницької за програмою «Лицем до дитини» (1999 рік) і успішно впроваджує цю новизну в життя школи. У 2001 році навчається на курсах інноваційних технологій як керівник навчального закладу. Педагоги школи активно вивчають і підтримують процес гуманізації та демократизації навчально-виховного процесу. Це вимагає переосмислення навчальних та виховних завдань, створення нових взаємовідносин між учителем та учнем. У центр уваги ставиться учень з його пізнавальними запитами.
Відповідно до цих цілей і сформовано педагогічні засади роботи школи: не давати знання в готовому вигляді, а вчити дитину вчитися, забезпечуючи:
радість спілкування,
радість пізнання,
радість творчості,
радість успіху.

Наповнюючи шкільне життя новим змістом, вчителі кардинально змінюють оформлення класних кімнат. Створюють такі умови загального вигляду школи, які викликають емоційне сприйняття навколишнього, що, в свою чергу, є основою формування допитливості дітей, розвитку моральних засад і рис характеру. Стіни класів в листках – творчих роботах учнів з різних навчальних предметів. Створено куточок «Світ очима дітей», який заворожує кожного, хто переступив поріг школи. У ньому постійно оновлюються тематичні виставки учнівських малюнків: «Україна – наша Батьківщина», «Осінні фантазії», «Різдво в Україні», «Маму я люблю», «Поезія Т.Шевченка в дитячих малюнках» тощо.

Творча і натхненна праця вчителів отримала достойну оцінку. За рішенням атестаційної комісії при відділ освіти Пустомитівської районної державної адміністрації вчителям школи Малашняк С.Ф.(1993р.), Панахид М.І.(1994р.) і Юсько С.М. (2002 р.) було присвоєно кваліфікаційну категорію «Вчитель вищої категорії». Крім цього, Малашняк С.Ф. є «Відмінником освіти України» (з 1994 р.) і має звання «Вчитель-методист» (з 1997 р..). Конопницька школа стала єдиною в районі, в якій усі вчителі мають таку високу педагогічну кваліфікацію. Тому і не дивно, що на базі школи не раз проводились області чи районні семінари-зустрічі:
методичне об’єднання вчителів початкових класів;

семінар-тренінг для інспекторів-методистів районних відділів освіти усієї Львівщини;
районні семінари завідувачів початкових шкіл з техніки життєдіяльності навчального закладу.
За результатами рейтингової оцінки роботи загальноосвітнього закладу Конопницька школа була двічі нагороджена відділом освіти Пустомитівської райдержадміністрації за перше місце  у номінації «Краща загальноосвітня школа І ступеня»:
Дипломом у 2003-2004 навчальному році;
Грамотою у 2011-2012 навчальному році.

З метою ширшого впровадження інформаційних технологій у навчально-виховний процес  вчитель школи Юсько С.М. у 2009 році пройшла навчання і отримала сертифікат зі спецкурсу «Intel. Навчання для майбутнього». У 2010 році Світлана Михайлівна була учасником регіональ­ного конкурсу «Галицький проект – 2010». Її проект «Симво­ли України», який брав участь у номінації «Кращий навчальний проект для учнів 1-4 класів», зайняв 8 місце у цьому престижному західноукраїнському конкурсі. Відтоді у школі впроваджується використання інформаційно-комунікаційних технологій при викладанні навчальних предметів відповідно до Державного стандарту освіти України.
У 2012 році Світлана Михайлівна Юсько пройшла навчання зі спецкурсу «Методика викладання предмету «Сходинки до інформатики», і це дало змогу з 2013-2014 навчального року запровадити новий навчальний предмет «Сходинки до інформатики» для учнів 2-4 класів.
Школа у нашому селі завжди привітна і охайна. До цього доклали своїх рук та старань ті, хто працював тут прибиральницями в різний час існування школи, а саме:
Питько Анна Олексіївна (до 1958р.)
Жмут Михайло Олексійович (з 1958р. по 1967р.)
Колбун Катерина Йосипівна (лютий 1967р. – січень 1971р.)
Берещак Єва Петрівна
Дучак Параскевія Іванівна
Козак Катерина Петрівна
Малюга Катерина Василівна
Труба Ольга Іванівна
Кміть Надія Василівна (2001р. – 2003р.)
Колодійчик Ярослава Михайлівна (з 2003р.)

Віддаючи себе творчій праці з дітьми, вчителі школи відчувають постійну і надійну підтримку громади села. Склався чотирикутник партнерства: школа – влада – громада – церква. Незважаючи на недофінансування освіти, цей чотирикутник на місці вирішує проблеми школи, розуміючи, що інвестиція у дитину найкраще окуповується.
Одним із основних напрямів діяльності вчителів є її спрямованість на співпрацю з батьками. Школа не може ефективно функціонувати без участі та допомоги сім’ї, без взаємодії з батьками. Якщо сім’я зацікавлена у вихованні особистості дитини, то сили школи потроюються. Така співпраця має гарні наслідки, в цьому ми переконались на власному досвіді. Батьки учнів беруть активну участь у покращенні матеріально-технічної бази школи, в ремонті та оформленні класних кімнат.
Для кожної дитини важливо, що батьки робитимуть для неї, а ще важливіше, що вони робитимуть із нею. Тому з перших місяців навчання дитини у школі батьки заохочуються до участі у проведенні святкових ранків, виховних заходів та сімейних свят, екскурсій у музеї м. Львова, культпоходів в театри та кінотеатри.
Громада Конопниці, проводячи газифікацію села (1991 р.) за власні кошти, не залишила осторонь школу: збудувала котельню, підвела газ, провела в будинку водяне опалення, спільне для потреб школи і сільського клубу.
Завжди в історії села Конопниця школа спільно з клубом (Народним домом) була і залишається осередком відновлення і збереження національних свят і традицій. Плідна співпраця вчителів школи і керівників народного дому Мерцало Христини, Стах Любові і Малюги Ольги дає змогу проводити цікаві змістовні святкові ранки і концерти для громадськості села.

Утворення (правильніше – відновлення) сільської ради в селі Конопниця (лютий 1995 р.) дало новий поштовх до зміцнення матеріальної бази школи. За сприянням сільського голови Сич Параскевії Олексіївни, місцевих депутатів та батьків учнів оновлено фасад та перекрито новим шифером дах будинку школи.
Обрання у 1998 році сільським головою Пристайка Володимира Івановича посилило роль сільської влади у житті школи. З ініціативи депутатів сільської ради, при підтримці голови Пристайка В. в одному класі замінено підлогу (2001 р.), поставлено нову гарну огорожу (2003 р.), обкладено каменем фундамент будівлі, викладено плитами стежки на подвір’ї, дооформлено дитячий спортивний майданчик, збудовано і естетично облаштовано внутрішкільний туалет.

На місцевих виборах 2006 року перемогу здобула Питько Світлана Іванівна. Зміна сільського голови не призвела до змін у ставленні влади села до потреб і проблем школи. Навпаки, сільський голова Питько С.І. (випускниця школи) з перших днів своєї праці на цій посаді вишукує будь-які можливості для підвищення ролі школи у житті села, усвідомлюючи, що школа виконує сьогодні не тільки освітню функцію, а й культорологічну. Справедливо кажуть: де є школа, там живе село. Тісно співпрацюючи з сільською владою і батьками учнів, школа отримує гарні наслідки. Так, у 2008 році шкільні приміщення зазнали великого капітального ремонту: замінено двері у всіх кімнатах, повністю перетерто стіни і стелі, встановлено підлогу в коридорі та учительській, підвісну стелю в коридорі, куплено карнізи та занавіски на вікна, підлоги покрито офісним лінолеумом. На фасаді будинку школи встановлено фігуру Миколая Чудотворця, свято якого дуже чекають і люблять діти.
Якраз в цей час (літо 2008 р.) велику участь в оновленні школи взяли підприємець Залізний Іван Іванович з дружиною Іриною Євгенівною, жителі c. Конопниці і батьки першокласниці Катерини. За власні кошти вони придбали для школи нові сучасні парти, учительські та дитячі столи з кріслами, кухонний стіл, книжкові шафи, шафу-купе, шафу для одягу, тумби для наочності, красиві люстри, туалетний столик з дзеркалом та умивальником, музичний центр і комп’ютер з принтером, сучасний газовий котел.

Влітку 2013 р. до вирішення проблем школи долучився новий житель села Барщовський Тарас. Будівля школи та Народного дому набула гарного сучасного вигляду.
Школа і церква – це ті храми науки і духу, які тримають і підносять село. А Конопниця була селом без церкви, без надійної та могутньої сили у зміцненні людського духу. З побудовою в селі церкви Різдва Пресвятої Богородиці школа отримала велику допомогу у повноцінному християнському вихованні дітей. Від закладення та освячення каменя під фундамент храму (21 вересня 1992 року) священики о.Богдан, о.Петро, о.Роман всіляко підтримували дії школи на відродження та оновлення духовного змісту освіти. Вони проводили у школі уроки християнської етики, бесіди з катехизму. З приходом на парохію о.Аскольда (1997 р.) діти залучаються до занять у недільній катехитичній школі, до участі у дитячому братстві та прощ до святих місць. Стало доброю традицією починати і закінчувати навчальний рік молитвою у сільському храмі за участю дітей, вчителів та батьків.

Спільна невтомна праця на ниві освіти дала добрі результати. Насамперед, це високий відсоток мешканців села з вищою освітою і ще вищий з середньою спеціальною. У перші повоєнні роки це були поодинокі випадки: Шмілик Андрій, Марчак Іван, Дучак Микола, Скіряк Катерина і Скіряк Марія, які закінчили вищі навчальні заклади м. Львова.

Конопницька школа завжди була і є початковою школою, першою ланкою в освіті загалом. Тому продовжували своє навчання випускники школи (в давніші часи) переважно у Водянській школі (тепер – Зимноводівська школа), Руднівській – СШ №74 м. Львова, невелика кількість – у СШ №55 м. Львова. Згодом учні йшли навчатись у Бартатівську восьмирічну школу, пізніше – в Оброшинську СШ, з 1978 року – у Городоцьку СШ №2. У 2003 році відкрилась нова сучасна школа у с. Лапаївка. З того часу переважна більшість дітей продовжує своє навчання у Лапаївській ЗОШ І-ІІІ ступеня, а також у спеціалізованих школах, ліцеях та гімназіях м. Львова.
Міцні знання, отримані у Конопницькій школі, дали  можливість багатьом учням досягти відмінних успіхів і закінчити середні навчальні заклади з срібними і золотими медалями. Серед випускників школи є вчителі, лікарі, інженери, економісти, юристи.

Випускник школи Скіряк Іван Дмитрович, закінчивши факультет журналістики Львівського національного університету імені Івана Франка та телевізійну режисуру в м. Києві, працює режисером державної телерадіокомпанії «Львів». Є автором багатьох літературних програм. Нагороджений грамотами Міністерства телебачення і радіомовлення, Львівської обласної ради та Львівської обласної державної адміністрації та багатьма грамотами державної телерадіокомпанії «Львів». Його програма «Довкілля нашого краю» нагороджена дипломом за І місце у фестивалі «Калинові острови».

Випускник школи Мерцало Ярослав Юрійович, директор ТзОВ «Науково – виробничої фірми «Мерто – ЛТД» у 2008 році був удостоєний Почесного звання «Лицар Вітчизни» з врученням «Золотого Хреста честі і звитяги» за високу національну гідність, патріотизм та активну участь у розбудові Української держави.
Одна з випускниць школи – Копитко Марія Федорівна, закінчивши у 1978 р. з відзнакою факультет прикладної математики Львівського національного університету імені Івана Франка, захистила у 1987 р. дисертацію на здобуття наукового ступеня кандидата фізико-математичних наук. Має звання старшого наукового працівника. Працювала науковим працівником, доцентом факультету прикладної математики ЛНУ ім. І. Франка. Опублікувала біля ста наукових праць у вітчизняних і закордонних виданнях. Нагороджена Подякою міського голови за багаторічну сумлінну працю і вагомий внесок у розвиток науки і освіти м. Львова.

Випускник школи Чорний Тарас Ярославович, закінчивши Львівську духовну семінарію УГКЦ, був висвячений у сан священика. У даний час служить парохом у с.Чижки Пустомитівського району.

Багато тих, хто почав своє навчання у початковій школі села, стали успішними підприємцями, дбайливими господарями.
Невблаганно біжить час, спричиняючи оновлення і змісту освіти, і колективу вчителів. Молоді педагоги: Митлович Алла Іванівна (2011 р.), Данилко Леся Миколаївна (2012 р.), Когут Ірина Євгенівна (2013 р.) – гармонійно влилися у шкільний колектив. Вони підтримують і розвивають педагогічні засади роботи школи, керуючись у своїй праці, як кредо, східним прислів’ям: «Ми не прагнемо наслідувати майстрів, а ми прагнемо того, чого прагнули вони.»

28/10/2014