Історія

ВИНЕКНЕННЯ СЕЛА – ІСТОРІЯ

Найбільш ймовірно, що первісна назва села була Сопілка, так згадується в архівних документах в народному вжитку і в розмовах мешканців, ще називали Фуярка, але документи засвідчують Фуярівка.
Найбільш письмові згадки про село Сопілка датують 1370 роком. І тут старожили згадують слова із пісні:

Ой, що то за хлопець
На Фуярці грає,
А дівчина все це
Споглядає…

Назва села Сопілка, може означати, що це місцевість, де її давні поселення славились своїми музикантами, піснями, скоморохами, театральними дійствами і працею.

Проте в польськомовних документах ХУІ-ХІХ століття зустрічаємо назву здебільшого Фуяріка, незважаючи на те, що сама назва села надзвичайно милозвучна, мелодійна, яскрава і легка Сопілка.

У центральному Львівському історичному архіві, а також і обласному архіві зберігається обмаль документів, що висвітлюють історію села, але незважаючи на те, знаходимо в архіві, що 1648 році, під час наступу війська Богдана Хмельницького на території нашої місцевості оселились татари. Нещівно татари поводились із населенням, забирали у полон та вбивали селян, а коли тікали, то підпалювали села, зокрема і спалили село нанівець.

1655 рік, після об”єднання з Росією , запорожці полковника Капусти з російськими військами проходили через так званий хутір Засланівку (де 1989 році приєднали до села Зимної Води), під час наступу на шляху з ненависті до поляків наробили великої шкоди полякам.

У 1672 році татарське військо теж розташувалось на частині території нашого села, а в 1695 році знову татари поселились на частині села Засланівці, яка межувала із Зимною Водою, але швидко відступили і більше не оселялись.

Якщо заглиблюватись в архівні документи, чітко вимальовується картина свідчення земельних метрик, податкової фасії, деякі шкільні документи, матеріали сільської читальні “Просвіта” з 1901-1938 років.

При опрацюванні частини з них вийшли така картина життя села в минулому.

Судячи з прізвищ та імен у селі Конопниця вже була частина польського населення, зокрема Шамбарський, Капік, Бочуля, Сухан,Ухач. Українцями себе вважали 10 осіб: В.Очерклевич, М.Паньо, М.Мерцало, М.Петько, І.Карванський,Я. Онуферко, І.Мурський. Можна було б перелік прізвищ українського поселення продовжити, але не будемо відволікати Вашої уваги, рухаємось далі.

Замешканими поляками вважались: Г. Сухан, В.Ухач, Ф.Мотак, Я.Кармаліта, М.Михальський. Село Сопілка було привабливим лісовими насадженнями, де можна була не тільки відпочити, але й подихати свіжим повітрям. Всі лісові краєвиди належали лісничому І.Янісьо.

У селі Сопілці були єврейська сім”ї : М.Майлях, А.Манделькон.

Село було поділено на три частини: першої назва “Підгостинець” так ,як через село проходила головна шосейна траса, яка прямувала до Європи. Друга назва: “Дяки”, надзвичайно цікава історія; в цій частині села мешкав монах Іван Юськів, надзвичайний освічений, ерудований, толерантний, високодуховний отець, разом з тим жертовний до віри. Він, який таємно сповідав односельців, а також при заслонених вікнах благословляв молоді подружжя, які ставали на рушник щастя, підпільно проводив богослужіння. Проживав монах в оселі Івана Малашняка. Третя назва: “Засланівка” а ще називали ” Кваснічівка”. Власне цю частину села так називали через те, що було багато засланців, тобто татар, поляків і інших поселень.

Сучасне село має ще четверту назву, тобто частина села –”Царське село”. Треба наголосити , що село Конопниця має дуже велику щільність забудови та обмежену територію, але незважаючи на те, інфраструктура частини села, яка має назву “Царське село”, тут виросли красені –котеджі двох поверхові, індивідуальні садиби. Кожен господар цього куточку села славиться конкретною працею, починаючи від свого порога, від своєї вулиці. Потрапляєш у ту чи іншу оселю, немов у казковий двір: тут і джерело, оазис, квітник, екзотичні дерева, доріжки, викладені кольоровою бруківкою. Одним словом потрапляєш в царину і зразу на думку приходять слова: щоб чогось досягти, потрібно завжди докладати зусиль та праці.Подорожуючи оселями Царського села ми були щиро подивовані, що потрапили в казкове царство, напившись джерельної води та посмакували екзотичними овочами і фруктами. Ось таке “Царське село”.

Понад селом Сопілка у сиву давнину тягнулись поля, пасовища, а також ліс, в якому росли мішані дерева: граб, бук, дуб, ліщина та інші.

Ранні письмові згадки, які знаходяться в архівних полицях , де ніколи не торкалась,напевно, жодна рука, надзвичайно інтригуючи для дослідження фактів, бо наводять на думку, про давність населення цієї місцевості, а саме села Сопілка.

У підсумку можна сказати, що в селі Сопілка було багато ріллі, лук, пасовищ, лісу.

Підрахована середня врожайність зернових становила 5,5 корця з 1 морга, або майже 11 корців з гектара.

Всі сільські поля засівались щороку і ніколи не лежали облогом. Як видно з польськомовного географічного словника, виданого у Варшаві в 1882 році за віросповіданням населення складалось з греко-католиків, римо -католиків, іудеїв.

І далі про село Сопілка (Фуярівка) обо як пізніше село дістало назву Конопниця. А зараз зануримось в архівні свідчення, листи, документи, різні листові оповіді, які знаходимо в центральному архіві Львівської області ішукаємо, як виникла нова назва села Конопниця.

Отже, мандруємо до витоків поетеси, письменниці Марії Конопницької.

Марія Конопницька народилась 23 травня 1842 року в Сувалках теперішнього Бєлостацького воєводства в збіднілій шляхетській родині.

Марія Конопницька (дівоче прізвище Васіловська):

Географія місцеперебування Конопницької широка – вона проживала в Німеччині, Австрії, Швейцарії, Франції, Італії, Бельгії.

Хронічна хвороба горла, серця вимагали постійного лікування, найкраще поетеса почувала себе в теплому кліматі на березі моря.

Марія Конопницька у своїй творчості перегукується із Лесею Українкою і Ольгою Кобилянською.

Влітку 1910 року в дуже важкому стані М.Конопницька повернулася до Жарновця, а 8 жовтня в санаторії (Великий Любінь -сучасна назва) поблизу Львова померла.
В останню путь М.Конопницьку проводжало 10 тисяч людей. Відгукнулись на смерть періодична преса, а також шанувальники таланту: Польщі, України, Берліну, Парижу, Праги, Італії, Росіїї, Бельгії.

Похована М.Конопницька у Львові на Личаківському цвинтарі. В 1935 році на її могилі був поставлений бронзовий бюст.

Є всі підстави твердити, що творчість М.Конопницької, і сама її особистість оточені заслуженою шаною і визнанням, що вони й справді складають могутній п”єдестал, адже село, в якому мешкають конопничани, названо на честь славної слов”янської поетеси Марії Конопницької.

Зі слів Бартків Святослави, по переказу її матері Ноги Юстини Василівни дізнаємось, що при своєму житті Марія Конопницька обсадила межі села свяченим зіллям та маленькими кущиками, щоб наше село обминали всякі біди, потопи, гради і т.д.

У 1918 році, після того , як Австро-Угорщина зазнала поразки у Першій світовій війні, у Львові було проголошено ЗУНР.

У 1921 році Східна Галичина знову відійшла до Польщі. Поляки почали масово переселятись у Конопницю. Це була друга спроба польської колонізації. З”являються поселенці з єврейськими прізвищами, також у селі будуються і нові будинки.

1927-1938 роки відбувається національно-культурне відродження українців, зокрема це стосується і жителів нашого села.

Активними носіями культури були І.Кугаєвич, М.Паньо, Й.Стець, М.Мерцало.

У цей період працюють гуртки пр. читальні, зокрема театральний, співочий та інші.

Восени (1 вересня) 1939 року після початку Другої світової війни деякі жителі села були мобілізовані до польської армії.

Практично через два тижні, польська армія була розгромлена, а більшість території Польщі була скасована Німеччиною.

Західно-українські землі були захоплені СРСР.

Більш заможних людей розкуркулювали. Дуже швидко за радянськими завойовувачами прийшли німці.

В селі Конопниця німці появились на початку липня 1944 року. Вже восени цього року під впливом агітації до Німеччини на роботу виїхало з села деякі мешканці. А деякі були вивезені насильно до Німеччини працювати в сільському господарстві у німецьких бауерів.
Кілька мешканців села пішли в УПА і боролися проти сталінського режиму на Галичині.

У 1946 році було вивезено в Сибір за те, що більшість селян переховували у своєму господарстві бійців УПА, такаж доля спіткала і інших захисників Вітчизни.

Відтоді й аж до середини ХХ століття Конопниця, завдяки вигідному географічному положенню, а також мішаним лісам була місцем поселення різних верств населення.

28/11/2014